Шпаргалки » Економічна теорія

Економіка підприємства

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2012-04-20       53 ст.

Білет № 25.

1. Поняття і історія розвитку форфейтинга.

2. Небанківське кредитування підприємств.

3. Мета і задачі фінансового менеджменту.

4. Активні та пасивні операції комерційних банків.

Білет №26.

1. Охарактеризуйте діяльність НБУ..

2. Фінансове планування на підприємствах.

3. Об’єкти управління фінансового менеджменту.

4. Порядок відкриття кореспондентських рахунків.

Білет №27.

1. Фінансові аспекти форфейтинга.

2. Фінансова санація підприємств.

3. Механізм фінансового менеджменту.

4. Кредит як форма руху судного капіталу.

Білет №28.

1. Охарактеризуйте функції Центрального банку України.

2. Сутність основних засобів та їх відтворення.

3. Функції фінансового менеджменту.

4. Об’єкти і суб’єкти кредиту.

Білет №29.

1. Теоретичні аспекти франчайзингу.

2. Характеристика та склад грошових надходжень підприємств.

3. Сутність фінансового менеджменту.

4. Банківські кредити.

Білет №30.

1. Основні фактори оцінки франшизи.

2. Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи.

3. Система забезпечення фінансового менеджменту.

4. Характеристика зовнішньоекономічної діяльності.

Білет №31.

1. Акції, як різновид цінного паперу, види акцій та особливості їх обігу

2. Суть і функції фінансів підприємств.

3. Управління грошовими потоками на підприємстві.

4. Система нестандартного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Білет №32.

1. Характеристика векселя.

2. Грошові фонди та фінансові ресурси.

3. Визначення вартості грошей у часі та їх використання у фінансових розрахунках.

4. Порядок видачі ліцензій.

Білет №33.

1. Історичні передумови виникнення податків.

2. Основи організації фінансів підприємства.

3. Управління прибутком.

4. Еволюція світової валютної системи.

Білет №34.

1. Необхідність та суть страхування.

2. Грошовий оборот і система розрахунків на підприємстві.

3. Управління активами.

4. Охарактеризуйте світову валютну систему.

Білет №35.

1. Характеристика банківської системи.

2. Форми безготівкових розрахунків і платіжні документи.

3. Вартість та оптимізація структури капіталу.

4. Дайте характеристику операцій комерційного банку.

Білет №36.

1. Дайте характеристику Центрального банку країни.

2. Грошові надходження від інвестиційної, фінансової та іншої звичайної діяльності підприємств.

3. Управління інвестиціями.

4. Фінансова криза на підприємстві.

Список використаної літератури.


Білет № 25

1. Поняття і історія розвитку форфейтинга

Форфейтинг - своєрідна форма кредитування експортерів, продавців при продажі товарів, застосовувана найчастіше в зовнішньоторговельних операціях. Банк (форфейтор) викуповує в експортера (продавця) грошове зобов'язання імпортера (покупця) оплатити куплений їм товар відразу ж після поставки товару й сам робить дострокову, повну або часткову оплату вартості товару експортерові. Надалі, кошти банку-форфейтору в оплату товару перераховує, сплачує імпортер, покупець, сповіщений, що оплату за нього зробив форфейтор. За дострокову оплату банк-форфейтор стягує з експортера відсотки. Операція форфейтинга аналогічна операції факторингу.

Форфейтинг найбільшого поширення набув у країнах, де була обмежена державна підтримка експортерів.

Отже, форфейтинг - купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникають із товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфейтером) за готівковий розрахунок без права регресу на продавця/постачальника при наданні останнім достатнього забезпечення[10, c. 154].


2. Небанківське кредитування підприємств

Комерційний кредит - це відповідна кредитна угода між двома підприємствами - продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов'язання позичальника стосовно кредитора. Відсоток за комерційний кредит входить у ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредит банківський. Погашення кредиту може здійснюватися:

- оплатою векселя;

- передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі;

- переоформленням комерційного кредиту на банківський.

За економічної кризи більшість підприємств України неспроможна власними коштами здійснювати технічне оновлення виробництва. Відтак виникає об'єктивна необхідність розвитку лізингового бізнесу, що уможливлює залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо у сфері малого та середнього бізнесу. Термін "лізинг" походить від англійського дієслова "to lease", що означає "брати в оренду". Будь-яка лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі.

Державний кредит - це економічні відносини, які виникають між; підприємством і державою внаслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником).

Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи: пускових об'єктів; раніше розпочатих новобудов виробничого призначення; технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності[8,c. 122].


3. Мета і задачі фінансового менеджменту

Необхідно визначити головну мету фінансового менеджменту. Це забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періоді, раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов’язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу. Ця мета отримує конкретний вираз в забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників. В процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення наступних основних задач:

1) Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно з задачами розвитку підприємства в майбутньому періоді.

2) Забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства.

3) Оптимізація грошового обігу.

4) Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику.

5) Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку.

6) Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку (4, с.35-39).


4. Активні та пасивні операції комерційних банків

Активні операції банків полягають у діяльності, пов'язаній із розміщенням і використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності. Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні. Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов'язаних з наданням і погашенням банківських позичок. Банківське кредитування здійснюється відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості і платності кредиту. Проведення кредитних операцій комерційних банків повинно відповідати певним вимогам і умовам.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк повинен повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, за врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.

Інвестиційні операції банків означають вкладення коштів у цінні папери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період часу. Інвестиційні цінні папери - це боргові зобов'язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Цінні папери можуть бути об'єктом банківських інвестицій за умов вільного обігу їх на фондовому ринку.

Пасивні операції - це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Ресурси комерційних банків - це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій, їх поділяють на власні, залучені і позичені[11, c. 264].


Білет №26

1. Охарактеризуйте діяльність НБУ

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Національний банк виконує такі функції:

відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

здійснює банківське регулювання та нагляд;

веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України[14, c. 298].


2. Фінансове планування на підприємствах

Оперативне фінансове планування необхідне підприємству з метою контролю за фактичним надходженням грошових коштів на поточний рахунок та витрачанням коштів у процесі господарської діяльності, виконання поточного фінансового плану. Це пов'язано з тим, що фінансове забезпечення підприємницької та інвестиційної діяльності відбувається за рахунок власних та залучених коштів, що потребує повсякденного ефективного контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

Річний фінансовий план (план доходів та витрат грошових коштів) характеризує обсяг фінансових ресурсів, необхідних для фінансово-господарської діяльності. Він є орієнтиром для фінансової роботи підприємств у плановому році. Виконання фінансового плану здійснюється безпосередньо в процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства через оперативне фінансове планування. З цією метою доцільно складати баланс грошових надходжень - оперативний фінансовий план.

Баланс надходжень коштів показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери для одержання доходів, а в періоди, коли виникає додаткова потреба, - забезпечити залучення коштів.

Оперативне фінансове планування полягає в складанні та виконанні платіжного календаря. Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через поточний, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбито рух грошових коштів відповідно до їх надходження та використання[12, c. 54].


3. Об’єкти управління фінансового менеджменту

Як і кожна управлінська система, фінансовий менеджмент передбачає наявність певного об’єкта управління. Таким об’єктом управління є фінанси підприємств і його фінансова діяльність. Особливості формування капіталу та фінансових ресурсів, форми та методи розподілу цих фінансових ресурсів, об’єми та інтенсивність грошових потоків і інші умови фінансової діяльності суттєво розрізняються по окремих підприємствах. Тому з позицій особливостей здійснення фінансового менеджменту виникає необхідність класифікації підприємств як об’єктів фінансового менеджменту за окремими класифікаційними ознаками:

1. За формами власності.

2. За організаційно-правовими формами діяльності.

3. За галузевими ознаками.

4. За розміром власного капіталу.

5. За монопольним становищем на ринку.

6. За стадією життєвого циклу.

Використання методів та прийомів фінансового менеджменту дає змогу зберегти міцні ринкові позиції будь-якому виробникові. Базуючись на зіставленні певних фінансових результатів, розраховуючи відповідні фінансові показники, підприємство здатне оцінити ефективність свого господарювання, визначити своє місце серед підприємств галузі, планувати діяльність на майбутнє. (4, с.39-43).


4. Порядок відкриття кореспондентських рахунків

Міжбанківські кореспондентські відносини - це договірні відносини між банками, мета яких - здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одному. Вони регламентуються угодою про кореспондентські відносини між банками, які знаходяться як усередині країни, так і за її межами.

Міжбанківські відносини можуть бути:

- між комерційними банками (установами) і регіональними управліннями Національного банку;

- безпосередньо між комерційними банками.

Кореспондентські відносини встановлюються комерційним банком (установою) з регіональним управлінням НБУ на підставі укладеного між ними договору про відкриття кореспондентського рахунку для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку з іншими банками.

У разі проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційний банк відкриває кореспондентський рахунок в іншому комерційному банку, який здійснює банківські операції за його дорученням на підставі укладеної угоди.

Кореспондентські відносини можуть бути як односторонні, так і взаємні. Комерційні банки, які встановили між собою кореспондентські відносини називаються банками-кореспондентами. Рахунок "Лоро" - рахунок, відкритий комерційним банком банку-кореспонденту. Рахунок "Ностро" - рахунок даного комерційного банку в банку-кореспонденті. Рахунок "Ностро" одного комерційного банку є рахунком "Лоро" для банку-кореспондента.

Враховуючи, що на території України введено систему електронних платежів, яка дає можливість здійснювати розрахунки протягом одного робочого дня, і її учасниками є всі комерційні банки, прямі кореспондентські відносини між комерційними банками встановлюються в окремих випадках. Встановлення між комерційними банками прямих кореспондентських відносин здійснюється з метою прискорення розрахунків. В усіх випадках, дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин надає регіональне управління НБУ[2, c. 84].


Білет №27

1. Фінансові аспекти форфейтинга

Форфейтинг - купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникають із товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфейтером) за готівковий розрахунок без права регресу на продавця/постачальника при наданні останнім достатнього забезпечення.

Форфейтер бере на себе всі види ризиків.

Форфейтирування дає ряд суттєвих переваг постачальнику:

-зменшуються довгострокові вимоги у балансі фірми, що призводить до зростання її кредитоспроможності;

-знімається необхідність контролю за погашенням кредиту і роботи по інкасації платежів;

Недоліки форфейтингу:

1)Висока вартість: ставка значно більша звичайних ставок за кредитами, так як форфейтер бере на себе всі ризики.

2)Важкий пошук для постачальника банка, що забажав би діяти в якості форфейтера.

Отже, форфейтинг здійснюється лише за сприяння банка і спеціального фінансового інституту (форфейтера); форфейтер бере на себе також політичні ризики[7, c. 154].


2. Фінансова санація підприємств

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання.

Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:

1. Розробка плану санації. 2. Санаційний аудит. 3. Менеджмент санації[2, c. 257].


3. Механізм фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент можна представити у виді системи раціонального й ефективного використання капіталу, механізму управління рухом фінансових ресурсів.

Фінансовий менеджмент, спрямований на збільшення фінансових ресурсів, інвестицій і нарощування об'єму капіталу.

Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки цілей управління фінансами й здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму.

Властивості елементів фінансової системи дозволяють вивести загальне правило фінансового менеджменту: завжди необхідно прагнути до стійкості фінансової системи в цілому, а не тих чи інших її елементів, підсистем.

Фінансовий стан підприємства є основою його добробуту, тому головним на меті фінансовий менеджмент має знаходження розумного компромісу між завданнями, що ставить перед собою підприємство, і фінансовими можливостями реалізації цих завдань для:

- підвищення обсягів продажів і прибутку;

- підтримування стійкої прибутковості підприємства;

- збільшення доходів власників (акціонерів);

- підвищення курсової вартості акцій підприємства та ін.

Ці завдання вирішують за допомогою раціонального управління потоками фінансових ресурсів між підприємством та джерелами його фінансування (як внутрішніми, так і зовнішніми), отриманими:

• у наслідку фінансово-господарської діяльності;

• на фінансовому ринку внаслідок продажу акцій, облігацій, отримання кредитів;

• сплати податкових платежів;

• інвестування і реінвестування у розвиток підприємства[7, с.7-8].


4. Кредит як форма руху судного капіталу

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

- ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

- ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. Він покладений в основу висвітлення сутності кредиту і в цьому підручнику.

За своєю сутністю кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію – кредит[8, c. 165].


Білет №28

1. Охарактеризуйте функції Центрального банку України

Призначення центрального банку обумовлює його функції (основні напрями діяльності). Одні з них поступово були делеговані іншими банками, а інші він сам взяв на себе з огляду на своє специфічне положення в банківській системі. Основними з них є функції:

* емісійного центру готівкового обігу;

* банку банків;

* органу банківського регулювання та нагляду;

* банкіра і фінансового агента уряду;

* провідника монетарної політики.

Участь центрального банку у розрахунковому обслуговуванні комерційних банків може мати різні форми, що залежить передусім від характерного для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої.

Незалежно від характеру і структури платіжної системи центральний банк в її організації та функціонуванні відіграє ключову роль, яка проявляється у різних напрямах його діяльності, а саме:

* розробленні нормативних документів, що регламентують порядок функціонування платіжної системи;

* організації і проведенні міжбанківських розрахунків;

* наданні комерційним банкам надкоротких кредитів (внутрішньоденних - daylight overdrafts і нічних - overnights) на завершення міжбанківських розрахунків;

* ліцензуванні спеціальних видів діяльності у сфері міжбанківських розрахунків, наприклад проведення міжбанківського клірингу;

* проведенні остаточних-розрахунків за операціями між учасниками розрахунково-клірингових центрів[2, c. 145].


2. Сутність основних засобів та їх відтворення

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку. Основні засоби - це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.

Не належать до основних засобів:

1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;

3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні засоби - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства. Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства[14, c. 247].


3. Функції фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент реалізує свою головну мету та основні задачі шляхом здійснення певних функцій. Ці функції діляться на дві основні групи, які визначаються комплексним змістом фінансового менеджменту:

1) функції фінансового менеджменту як керуючої системи;

2) функції фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством.

Функції і методи фінансового менеджменту можна поділити на два блоки:

І. Управління зовнішніми фінансами.

ІІ. Внутрішньовиробничий облік і контроль.

Управління зовнішніми фінансами складається з управління оборотними активами (рухом грошових коштів, розрахунками з клієнтами, управління матеріально-виробничими запасами та ін.) та залучення коротко- та довготермінових зовнішніх джерел фінансування.

Внутрішньовиробничий облік і контроль передбачає:

- складання і аналіз фінансової звітності підприємства;

- оцінку поточного стану підприємства та перспективне планування;

- збирання й оброблення даних бухгалтерського обліку для управління фінансами;

- складання кошторису витрат, сплата податків тощо[7, с.8-9].


4. Об’єкти і суб’єкти кредиту

Об`єктом комерційного кредиту є капітал у його товарній формі. Суб`єктами виступають агенти товарної угоди: продавець як кредитор, а покупець як позичальник. Призначення застосування комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового процента. Основним інструментом застосування даної форми кредиту виступає комерційний вексель. Взаємовідносини, що виникають між суб`єктами комерційного кредиту в процесі використання даного інструменту платежу регулюються так званим вексельним правом.

Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.

Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;

за забезпеченням на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком[10, c. 191].


Білет №29

1. Теоретичні аспекти франчайзингу

З усіх видив договірних відносин, заснованих на передачі комплексу виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності, вважаємо за необхідне відокремити договір франчайзингу як найбільш перспективний та ефективний засіб ведення бізнесу.

Організація підприємства на умовах франшизи значно знижує підприємницькій ризик, тому що в цьому випадку відбувається використання уже відпрацьованого бізнесу, що довів свою ефективність. Таким чином, розвиток франчайзингу може виявитися однією з найбільш ефективних форм підтримки підприємництва, одним з можливих рішень важливої державної задачі.

В перекладі з англійської “Franchise” означає “привілей”, “пільга”, “особливе право”. Франчайзинг - це така організація бізнесу, за якою компанія (франчайзер) передає певній людині чи компанії (франчайзі) право на продаж продукту і послуг цієї компанії. Франчайзі зобов'язується продавати цей продукт чи послуги по заздалегідь визначених законах і правилах ведення бізнесу, що встановлює франчайзер. В обмін на здійснення всіх цих правил франчайзі одержує дозвіл використовувати ім'я компанії, її репутацію (гудвіл), продукт та послуги, маркетингові технології, експертизу, і механізми підтримки. Таким чином, виконання вимог франчайзера не є недоліком, навпаки, дотримання правил означає, що франчайзі має прекрасну можливість отримати прибуток. Щоб одержати такі права, франчайзі робить первісний внесок франчайзеру, а потім виплачує щомісячні внески. Це свого роду оренда, тому що франчайзі ніколи не стає повним власником товарного знаку, а лише має право використовувати товарний знак на період виплати щомісячних внесків. Суми цих внесків обмовляються в франчайзінговому договорі і є предметом переговорів. Франчайзінговий пакет (повна система ведення бізнесу, передана франчайзі) дозволяє відповідному підприємцю вести свій бізнес успішно, навіть не маючи попереднього досвіду, чи знань навчання в даній галузі.

Для компаній франчайзинг - це спосіб поширення бізнесу. Для підприємців франчайзинг - це один з шляхів стати власником бізнесу. На зростаючих ринках, таких як Україна, франчайзинг є швидким способом навчання підприємців практичним стандартам, що необхідні, щоб вести прибутковий бізнес[1, c. 243].


2. Характеристика та склад грошових надходжень підприємств

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включали:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального фінансового ринку, уведення в класифікацію грошових надходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних облігацій, котрі мали зовсім незначну питому вагу в загальних грошових надходженнях[11, c. 167].


3. Сутність фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент можна представити у виді системи раціонального й ефективного використання капіталу, механізму управління рухом фінансових ресурсів.

Фінансовий менеджмент можна представити у виді системи раціонального й ефективного використання капіталу, механізму управління рухом фінансових ресурсів.

Фінансовий менеджмент, спрямований на збільшення фінансових ресурсів, інвестицій і нарощування об'єму капіталу.

Ціль фінансового менеджменту відповідає найголовнішій цілі компанії - одержанню прибутку. Фінансовий менеджмент, керуючи рухом капіталу, може направити його на збільшення виробничих потужностей; керуючи фінансовими ресурсами, можна використовувати їх для зниження собівартості продукції й збільшення капіталу.

Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки цілей управління фінансами й здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму.

Головне у фінансовому менеджменті - це правильна постановка цілі, яка відповідає фінансовим інтересам об'єкта управління. Фінансовий менеджмент динамічний, ефективність його функціонування багато в чому залежить від швидкості реакції на зміни умов фінансового ринку, фінансової ситуації, фінансового стану об'єкта управління. Тому фінансовий менеджмент повинен ґрунтуватися на знанні стандартних способів управління, на умінні швидко й правильно оцінювати конкретну фінансову ситуацію, на здатності швидко знайти правильне її рішення[4, c.284].


4. Банківські кредити

Банківський кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.

Строковість кредиту означає, що позики підприємствам видаються на певний строк, по закінченні якого вони повинні бути повернені.

Повернення кредиту означає, що отримані підприємством залучені кошти повинні бути повернені через певний час. Повернення кредиту забезпечується безперервністю кругообігу коштів і переходом їх в завершальній стадії в грошову форму.

Платність кредиту полягає в тому, що кредити банк видає підприємствам за певну плату, яка називається процентом. Розмір процента встановлюється з таким розрахунком, щоб сума отриманих від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, необхідних для даного кредиту, витрат на ведення банківської справи і забезпечувала одержання певного доходу.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. В банківській практиці найбільш розповсюдженими є такі форми забезпечення кредитів: застава майна, гарантія або поручительство, страхування кредиту та інші.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредити надаються на здійснення таких заходів: збільшення основних та оборотних фондів підприємств; накопичення сезонних запасів ТМЦ, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів; інвестиції; викуп державного майна; споживчі потреби громадян; інші заходи, у разі розриву між надходженнями коштів та їх витратами в процесі виробництва. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника і формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств[7, c. 152].


Білет №30

1. Основні фактори оцінки франшизи

Франшиза - це повна бізнес система, яку франчайзер продає франчайзі. Іншою назвою для подібної системи служить франчайзінговий пакет, що зазвичай включає посібники по веденню робіт і інші важливі матеріали, що належать франчайзеру.

Франшиза (англ. deductіble) - термін у страховій справі, власне втримання страхувальника в ризику; означає частку страхової суми, що не підлягає виплаті страховиком у випадку настання страхового випадку.

Франшиза буває умовною й безумовною.

Франшиза може бути виражена як пропорційна частка (у відсотках від страхової суми або збитку), або як фіксована величина.

Розмір франшизі і її тип указуються в умовах договору страхування й у страховому полісі (свідченні).

Умовна франшиза. Частка страхового відшкодування, що зі страховиком у випадку, якщо сума страхового збитку перевищує її обсяг.

Наприклад, при страховій сумі 100 грн. установлена умовна франшиза 15 % від страхової суми (тобто 15 грн.). У випадку, якщо розмір збитку становить 10 грн., те такий збиток не підлягає відшкодуванню (тому що сума збитку менше умовної франшизи).

З іншого боку, якщо при тих же вихідних умовах розмір збитку складе 20 грн., відшкодуванню страховиком буде підлягати сума 20 грн. (тому що сума збитку більше умовної франшизи).

Безумовна франшиза. Частина збитку, не підлягаючому відшкодуванню страховиком і, що віднімає при розрахунку страхового відшкодування із загальної суми відшкодування.

Якщо розмір безумовної франшизи визначається як пропорційна частка збитку, то встановлений розмір безумовної франшизи в кожному разі віднімається із суми страхового відшкодування[12, c. 206].


2. Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи

Зміст і форми фінансової діяльності Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами по сплаті податків, персоналом підприємства тощо. Всі ці грошові відносини складають зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості;

збалансування за часом надходжень і видатків платіжних засобів; підтримання належної ліквідності та своєчасність розрахунків. Інструментом виконання цих завдань є розробка перспективних і поточних фінансових планів (бюджетів) підприємства, в яких узагальнюються його доходи і видатки за певний період (рік, квартал, місяць). Фінансові плани розробляються в процесі планування діяльності підприємства. Залежно від джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства, використання чи продажу його майна. До таких коштів належать прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу майна. Зовнішнє фінансування має своїми джерелами кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства:

внески власників у статутний капітал безпосередньо або у формі купівлі акцій, кредит, інші боргові зобов'язання, державні субсидії.

Поряд з поділом фінансування на внутрішнє і зовнішнє слід відрізняти фінансування за рахунок власних і сторонніх коштів. До сторонніх коштів належать ті, які треба повертати, тобто боргові зобов'язання. Всі ішів кошт виступають як власний капітал[14, c. 233].


3. Система забезпечення фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент є невід'ємною складовою частиною загальної системи управління підприємством. Тому його організаційне забезпечення має бути інтегроване з загальною структурою управління підприємством. Таке поєднання дозволяє забезпечити координацію дій системи фінансового менеджменту з іншими управлінськими системами підприємств і підвищити ефективність контролю за реалізацією прийнятих рішень по фінансових аспектах.

Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту являє собою взаємопов'язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які забезпечують розробку і прийняття управлінських рішень щодо окремих напрямків його фінансової діяльності і несуть відповідальність за результати цих рішень.

Система інформаційного забезпечення (інформаційна система) фінансового менеджменту являє собою неперервний і цілеспрямований відбір відповідних інформаційних показників, які необхідні для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень по всім напрямкам фінансової діяльності підприємства.

Інформаційна система фінансового менеджменту призначена забезпечувати необхідною інформацією не тільки управлінський персонал та власників самого підприємства, але й задовольняти інтереси широкого кола зовнішніх її користувачів. Основними користувачами фінансової інформації є внутрішні і зовнішні користувачі[8, c. 174].


4. Характеристика зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня життя народу.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовнішньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й економічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розрахунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі; її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на виробництво з витратами на імпорт[1, c. 379].


Білет №31

1. Акції, як різновид цінного паперу, види акцій та особливості їх обігу

Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які встановлюють різні права їх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред'явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом.

Проста акція дає право голосу (за принципом: одна акція - один голос), однак не гарантує отримання дивідендів. Розмір дивідендів залежить від обсягів отриманого прибутку. Привілейовані акції надають певні переваги їх власникам, насамперед у правах на отримання доходу. Як правило, ці переваги виражаються у фіксованому проценті дивідендів, які виплачуються незалежно від отриманого прибутку. Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками від усього статутного фонду акціонерного товариства. Іменна акція передбачає встановлення її власника, який вказується на акції. При цьому ведеться книга обліку, в якій фіксуються всі власники акцій та реквізити належних їм акції. Продаж чи передання іменної акції іншому власнику фіксується відповідними записом чи заміною акції.

Номінальні акції являють собою цінні папери, на яких позначається їх номінальна вартість. В окремих випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без номіналу. Платні акції - це акції, що купуються під час їх випуску. Преміальні акції пов'язані з капіталізацією нагромадженого нерозподіленого прибутку. Акції з вільним обігом можуть без будь-яких обмежень переходити від одного власника до іншого. Акції з обмеженим обігом або взагалі не можуть переходити до іншого власника, або тільки в обмежених, наперед визначених випадках[10, c. 186].


2. Суть і функції фінансів підприємств

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

До фінансів належать такі групи фінансових відносин:

* пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

* пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

* що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

* які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

* які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

* що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:

- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

- розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;

- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення[13, c. 103].


3. Управління грошовими потоками на підприємстві

Рух грошових коштів – це надходження і вибуття грошових коштів в процесі здійснення господарської діяльності підприємства. Грошовий потік враховує рух грошових коштів, які не враховуються при розрахунку прибутку: амортизацію, капітальні витрати, податки, штрафи, боргові виплати і чисту суму боргу, позикові і авансовані кошти.

В умовах інфляції і неплатежів управління грошовими потоками є однією з найбільш важливих задач підприємства.

Слід чітко розуміти, що прибуток за звітний період і грошові кошти, отримані підприємством протягом періоду не одне і те ж. Наявність прибутку не завжди означає наявність у підприємства вільних грошових коштів, доступних для використання.

Управління грошовими потоками включає: облік руху грошових коштів; аналіз потоків грошових коштів; складання бюджету грошових коштів.

Управління грошовими потоками для підприємства важливо з точки зору необхідності:

- управління оборотним капіталом (оцінки короткострокової потреби в готівкових коштах і управлінні запасами);

- планування часових параметрів капітальних витрат;

- управління капітальними потребами (фінансування їх за рахунок власних коштів або кредитів банків);

- управління затратами і їх оптимізація з точки зору більш раціонального розподілу ресурсів підприємства в процесі виробництва;

- управління економічним ростом[14, c. 162].


4. Система нестандартного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

В цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на:

- тарифні - напрямлені на використання митного тарифу;

- нетарифні — квоти, ліцензії, субсидії, демпінг і т.д.

Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, в свою чергу, поділяються на три групи:

- Зовнішньоторгові міри, напрямлені на пряме обмеження імпорту чи експорту: ліцензування, квотування, імпортні депозити і податки, введення мінімальних імпортних цін і т.д.

- Міри, які безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі: митні формальності технічні стандарти і норми, специфічні стандарти якості, норми безпеки, санітарні і ветеринарні норми і т.д.

- Міри, направлені на обмеження імпорту або стимулювання експорту, але дія яких впливає на зовнішньоекономічну діяльність. Нетарифні бар'єри дають більше можливостей діяти державі.

Методи здійснення зовнішньоекономічної політики можна розділити також на:

- економічні;

- адміністративні.

До економічних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться:

- в межах імпорту: митні тарифи, податки і збори з товарів, які ввозяться, імпортні депозити;

- в межах експорту: податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків.

Адміністративними інструментами являються: ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні потреби до товару, упаковки, добровільне обмеження експорту, бюрократичне ускладнення митних процедур.

Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічною діяльністю займають валютні обмеження, які виступають або фактором отримання розвитку зовнішньої торгівлі, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями і являються часткою валютного контролю держави[6, c. 154].

Білет №32

1. Характеристика векселя

Векселя активно використовувалися і використовуються в міжнародних розрахунках і внутрішніх угодах країн. Промисловцям і комерсантам векселя дають можливість оплачувати свої покупки з відстрочкою платежу – бути засобом оформлення і забезпечення кредитів як комерційних, так і банківських.

За Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» вексель – це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей володільцю векселя (векселедержателю). Особливістю векселю є його двояка природа, за якою вексель є одночасно цінним папером та документом виконавчого характеру. Саме це відрізняє його у сукупності від інших фінансових інструментів.

Закон визначає два виду векселя: вексель простий (соло-вексель) і переказний (тратта). В першому випадку вексель являє собою просту боргову розписку, що підпадає (за умови додержання правил укладання) під чинність вексельного права, з його матеріальними і процесуальними особливостями. В цьому випадку сам боржник-векселедавець повинен буде розплатитися грошима. Векселедавців одного і того ж векселя може бути декілька.

У випадку переказного векселя векселедавець (трасант) пропонує здійснити платіж векселеотримувачу (ремітенту) третій особі (трасату). Трасат не несе жодної відповідальності по векселю до його прийняття (акцепту). Після чого акцептант стає головним боржником, а за трасантом залишається гарантійна функція. За загальним правилом розрізняють такі типи простого і переказного векселя: бланковий, тобто незаповнений на момент видачі вексель, підписаний векселедавцем – це тип простого векселя, та типи переказного векселя – за власним наказом (виданий за наказом самого векселедавця) та на себе (виданий на самого векселедавця)[10, c. 187].


2. Грошові фонди та фінансові ресурси

Фінанси - це кровоносна система економічного базису, яка забезпечує життєдіяльність підприємництва. Рух коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху коштів розпочинається і ним же завершується кругооборот засобів підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий оборот на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.

Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від придбаних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податок на додану вартість, котрі підлягають внесенню в бюджет. Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.

Грошові фонди - це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші.

Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених - отримані кредити, пайові та інші внески, кошти мобілізовані на фінансовому ринку[1, c. 64].


3. Визначення вартості грошей у часі та їх використання у фінансових розрахунках

Фінансовий менеджмент потребує постійного здійснення розрахунків, пов’язаних з надходженням грошових коштів в різні періоди часу. Ключову роль в цих розрахунках відіграє оцінка вартості грошей в часі. У відповідності з концепцією вартості грошей в часі однакова сума грошей в різні періоди часу має неоднакову вартість : ця вартість в теперішній час завжди є вищою, ніж в будь-якому майбутньому періоді. Зміну часової вартості грошей можна пояснити наступним чином. Грошова одиниця в попередньому році була такою ж, як і в поточному. Але наслідки інфляції чітко ілюструють, що купівельна спроможність грошей змінюється з плином часу.

Розглядаючи реальну вартість грошей, підприємці повинні брати до уваги не тільки руйнівні дії інфляції, а також і здатність інвестування, адже мета фінансового менеджменту - це можливість з грошей робити додаткові гроші. Багато підприємств мають декілька варіантів вкладення грошей, їх мета на цей час - обрати з цих варіантів найбільш прибутковий.

Основними причинами втрачання вартості грошей є: інфляція, наявність ризику і віддання підприємцями переваги наявним грошам.

Ризик або невпевненість у майбутньому також зменшують вартість грошей. Через невпевненість у майбутньому ризик з часом зростає. Більшість підприємців хоче уникнути ризику, тому вище цінує гроші, які є сьогодні, аніж ті, що мають бути в майбутньому. Ті суб’єкти підприємницької діяльності, які погоджуються віддати свої наявні гроші сьогодні в обмін на їх більшу кількість у майбутньому, жадають більш високої компенсації у вигляді певної винагороди за цей ризик.

Всі суб’єкти господарювання віддають перевагу наявним грошам, ніж очікуваним у майбутньому, тобто “симпатизують” високій ліквідності. Втіленням ліквідності і є наявні гроші. Якщо підприємець інвестує ці гроші, сподіваючись доходів у майбутньому, тобто міняє гарантовані “живі” гроші на ризикованіші доходи у майбутньому, то цей “обмін” можливий за умови, що майбутні доходи повинні бути достатньо високі. Це необхідно, щоб виправдати ризик, на який погоджується інвестор, оскільки він сподівається на високу винагороду як компенсацію за втрату ліквідності[6, c. 207].


4. Порядок видачі ліцензій

Порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій визначено Положенням про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій, затвердженим наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 №47 "Про затвердження Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій".

Видача разових (індивідуальних) ліцензій суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в разі застосування до них або до іноземних суб’єктів господарської діяльності спеціальної санкції, передбаченої статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" - індивідуального режиму ліцензування.

Видача ліцензій суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності здійснюється управлінням нетарифного регулювання та контрактного обліку Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та уповноваженими Міністерством органами за встановленою формою та згідно порядку.

Виключне право Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України щодо оформлення та видачі ліцензій визначається такими критеріями:

· здійснення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності області операцій з іноземним суб’єктом господарювання, до якого застосовані спеціальні санкції;

· здійснення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності області всіх видів зовнішньоекономічної діяльності[7, c. 124].


Білет №33

1. Історичні передумови виникнення податків

Податки, як головне джерело державних доходів, мають багатовікову історію. Цілісна система оподаткування в кожній країні сформувалась в результаті тривалого періоду становлення і розвитку держави. В культурних державах стародавнього світу існували досить складні системи податків. Так, в древній Індії справлялися поземельний, промисловий, торговий податок; їх розміри визначалися в певних долях доходів або вартості продуктів виробництва, предметів торгівлі (від 1/5 до 1/6). Дуже часто податки мали форму жертвоприношення.

В древніх класичних державах податки стають вже суто світською повинністю в зв'язку із розвитком самої ідеї державності. В римській імперії існували надзвичайно різноманітні податки, крім того, проводилися досить складні розрахунки чисельності населення - для стягнення подушних податків, вартості майна - для справляння майнових і подоходних податків.

В історії оподаткування (в глобальному масштабі) зазвичай виділяють три етапи. Перший етап - від древнього світу і до початку середньовіччя - це зародження інституту податків, які мали випадковий і тимчасовий характер, справлялися у примітивних формах, дуже часто у натуральному вигляді.

Другий етап охоплює XVI - XVIII ст., характеризується становленням феодальних держав, грошових господарств країн, бурхливим розвитком податків, які практично стягувалися за все, що можна: вікна, двері, майно, бороди, спадщину, землю, будинки, товари, прибутки, з холостяків і т.п.

Лише в кінці XVIII ст. настає більш цивілізований третій етап розвитку податків. Саме в цей час набувають поширення ідеї про законність і природність обкладання для задоволення державних потреб, обґрунтовуються найважливіші засади оподаткування такі як рівномірність, визначеність, зручність, дешевизна справляння податків (А.Сміт). Кількість податків зменшується, вони стають більш одноманітними, держава відмовляється від дріб'язкових зборів, а віддає перевагу тим, які можуть суттєво поповнити скарбницю[14, c. 216].


2. Основи організації фінансів підприємства

Для всієї системи ринкових відносин характерними є принципи організації, що створюють самовоспроизвідну систему, що не тільки забезпечує їй стійкість, але і умови для розвитку та вдосконалення.

Основні принципи організації фінансів підприємств.

1). Принцип повної самостійності. Самостійність у використанні власних і приравненних до них коштів, завдяки чому забезпечується необхідна маневреність ресурсів, яка в свою чергу дозволяє концентрувати фінансові ресурси на потрібних напрямах господарської та інших видів діяльності підприємства.

2). Відповідальність за результати господарської діяльності. Фінансовий результат на підприємстві є якісним показником діяльності як керівництва підприємства, так і всього колективу підприємства. Відповідальність виникає також і з приводу всіх тих ризиків, які приймає на себе підприємство в умовах ринку.

3). Фінансове планування. Фінансове планування визначає напрямки руху грошових потоків на найближче майбутнє і на перспективу, передбачає отримання і напрямки використання грошових коштів. Завдяки фінансовому плануванню забезпечується планування фінансового результату.

4). Цей принцип як обов'язкова умова передбачає формування фінансових резервів для будь-якого підприємства. Фінансові резерви забезпечують стійку виробничу діяльність в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури, ризиків і т.д. Якщо підприємство створює в достатньому і необхідному розмірі фінансові резерви, то це забезпечує підприємству відповідний позитивний імідж на ринку.

5). Фінансова дисципліна. Підприємство повинне своєчасно і повно забезпечувати виконання фінансових зобов'язань перед партнерами, банківськими інститутами, органами влади і різноманітними фондами (бюджетними або позабюджетними), перед своїми працівниками і т.д.[8, c.84].


3. Управління прибутком

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Отримання балансового прибутку було пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства.

По-перше, це основна діяльність, її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства мали місце деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг, її визначали як прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від іншої реалізації міг бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації міг значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.

По-третє, це діяльність, пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків за державними цінними паперами, облігаціями підприємств, за депозитними рахунками в банках. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мали тенденцію до зростання, що було обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

На обсяг названого прибутку справляв вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування.

По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат (збитків) підприємств[2, c. 72].


4. Еволюція світової валютної системи

Основні етапи створення світової валютної системи

Становлення, формування передумов , визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв’язок з попередньою системою.

Формування структурної єдності, завершення побудови, поступова активізація принципів нової системи.

Створення повноцінно функціонуючої нової світової валютної системи на базі закінченої цілісності та органічної зв’язки її елементів.

У XVI – XVIII ст. Панівною формою функціонування національних валютних систем був біметалізм – грошова система в якій роль загального еквівалента закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом та сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їх необмежений обіг.

Форми біметалізму:

1) система паралельної валюти – це коли законодавство не встановлює певного співвідношення між золотом та сріблом; золоті та срібні монети приймаються під час купівлі, продажу та інших операцій відповідно до ринкової вартості цих металів;

2) система подвійної валюти - коли держава фіксує певне співвідношення між обома металами; карбування золотих та срібних монет, прийняття їх населенням мають здійснюватися за цим співвідношенням.

Наступною формою функціонування національних валютних систем став монометалізм - грошова система, за якою один метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом та основою грошового обігу.

На початку першої світової війни більшість країн переходить до регулювання валютних відносин; увесь платіжний оборот всередині країни і валютні перекази підлягають контролю та регулюванню.

У роки першої світової війни золотомонетний стандарт було відмінено більшістю країн. У багатьох країнах впроваджується золотозлитковий стандарт (Великобританія, Франція).

Після першої світової війни на початку 20-х років XX ст., було рекомендовано перейти до золотодевізного стандарту.

На відміну від попередньої системи золото служить тільки для часткового забезпечення грошового обігу, обмін паперових грошей на золото для приватних осіб не проводиться[10, c. 139].


Білет №34

1. Необхідність та суть страхування

Страхова система активно впливає на розвиток виробництва. В умовах ринку актуальним стає страхування від комерційних, технічних, правових та політичних ризиків. Страхування є не тільки методом захисту суб'єктів підприємницької діяльності від непередбачуваних подій, а й засобом захисту від змін економічної кон'юнктури.

Особливо велику роль відіграє страхування в аграрному секторі. Саме тут багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводить до великих втрат.

Страхування сприяє оптимізації ресурсів, спрямованих на організацію економічної безпеки. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання втрат від стихії чи впливу інших факторів, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.

Методом страхування створюються резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку.

Страхові компанії, отримуючи прибуток від інвестиційної діяльності, мають змогу знижувати тарифи на страхові послуги, збільшувати резерви, стимулювати персонал тощо. Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва. Це вигідно як страхувальникам і страховикам, так і іншим підприємницьким структурам. Отже, страхування необхідне для забезпечення безперервного економічного розвитку суспільства, а також для допомоги окремим особам у захисті себе від наслідків непередбачуваних подій[5, c. 194].


2. Грошовий оборот і система розрахунків на підприємстві

Грошовий оборот - це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткості продукції збільшує платежі, пов'язані з оплатою праці. Прямі і зворотні зв'язки між виробництвом і споживанням здійснюються через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.

Особливе місце займає грошовий оборот у процесі реалізації продукції. Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб'єктів господарювання, громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом. Отже, маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання. Останні постійно залучаються в активний грошовий оборот.

Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову. Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулювання об'єкта грошового обороту - грошової маси.

Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.

Грошовий оборот на кожному підприємстві пов'язаний з такими напрямками:

- забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

- реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

- сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

- забезпечення спільної діяльності підприємств;

- отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам[14, c. 251].


3. Управління активами

Поточні активи, як правило, постійно змінюються. Фінансові менеджери зобов'язані знати щорічні очікувані мінімальні і максимальні рівні поточних активів. Мінімальний рівень можна вважати постійною складовою поточних активів, тоді як різниця між мінімальним і максимальним рівнями називається сезонною складовою.

Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва й реалізації продукції. На їхній розмір впливають різні фактори, які діють на всіх чотирьох стадіях грошового обігу: покупці предметів праці, виробництві продукції, реалізації товару, розподілу виторгу.

Ключовим рушієм стратегії підприємства щодо активів буде профіль його зобов’язань і необхідність утримувати достатню кількість активів належного характеру, строку та ліквідності для забезпечення виконання власних зобов’язань при настанні їх строку. Таким чином, детальний аналіз та управління цим взаємозв’язком між активами і пасивами стане передумовою розробки та перегляду інвестиційної політики та процедур, спрямованих на забезпечення відповідного управління підприємтсвом своїми ризиками, пов'язаними з інвестиційною діяльністю, відповідно до власної платоспроможності[2, c. 163].


4. Охарактеризуйте світову валютну систему

Призначенням (функціями) будь-якої валютної системи є:

· сприяння розвитку товарообмінних операцій

· встановлення правил та механізмів для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами

· здійснення платежів для покриття угод

· забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів

Головне завдання світової валютної системи:

- ефективне опосередкування платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;

- створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;

- забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Ключові вимоги, які необхідні для успішного функціонування світової валютної системи:

Забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі.

Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.

Впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системі платежів. Вони будуть мати довіру до системи. Міжнародні організації, такі як МВФ, намагаються сприяти проведенню такої політики урядами. У доповнення до цього уряди здійснюють спільні зусилля для того , щоб викликати довіру до системи[10, c. 167].


Білет №35

1. Характеристика банківської системи

Сутність банківської системи — це не механічне повторення суті банків, які її утворюють, а якісно новий, вищий рівень економічних відносин, що характеризуються взаємодією банківських установ, визначаючи їхню роль в економіці як цілісної системи. Водночас важливо зауважити, що і сама банківська система є складовою ширшої системи — економічної. Тому діяльність банків не повинна розглядатися у відриві від виробництва і обігу матеріальних і нематеріальних благ, а ефективний розвиток банківської системи має поєднуватися з успішним реформуванням усіх інших сфер життєдіяльності суспільства й економіки.

На практиці це означає, що як банківська система загалом, так і кожний її елемент зокрема мають відповідати вимогам кожного конкретного етапу суспільного розвитку. Іншими словами, характер, цілі, тенденції, напрями діяльності банків, перелік і умови надання ними тих чи інших послуг повинні бути адекватними реальним потребам національної економіки і суспільства. Так, якщо рівень розвитку банківської системи перестає відповідати нагальним потребам суб'єктів ринку, яких вона обслуговує, слід вносити кардинальні зміни до структури системи й умов і методів її функціонування (подібна ситуація має місце на початкових етапах реформування адміністративно-командної економіки при переході до ринку). Однак, якщо темпи ринкових перетворень у банківській системі починають суттєво випереджати реформування інших сфер економіки (на наступних стадіях перехідного періоду), це негативно відбивається на самих банках, результати діяльності яких можуть істотно нівелюватися відставанням рівня ефективності функціонування їхніх клієнтів — суб'єктів господарювання, що потребує позитивних якісних зрушень у ході реформування всієї економіки з приведенням її, як і банківської системи, до вищого рівня розвитку[3, c. 81].


2. Форми безготівкових розрахунків і платіжні документи

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахунків:

· платіжними дорученнями;

· платіжними вимогами-дорученнями;

· чеками;

· акредитивами;

· векселями;

· в порядку планових платежів;

· заліку взаємних вимог.

1. Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення являє собою доручення підприємства обслуговуючому його банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого підприємства.

Платіжні доручення застосовуються як при місцевих, так й іногородніх розрахунках.

2. Розрахунки вимогами-дорученнями. Ці розрахунки використовуються як у місцевих, так й іногородніх розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги. Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника до покупця оплатити на підставі направлених йому поза банком розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

3. Розрахунки чеками. Розрахунковий чек - це письмове доручення банку провести перерахування коштів з рахунку чекодателя (платника) на рахунок чекодержателя (отримувача коштів).

Чеки поділяються на два види:

· чеки для розрахунків між юридичними особами;

· чеки для розрахунків між фізичними та юридичними особами.

4. Розрахунки з використанням акредитивів. Акредитиви використовуються тільки в іногородніх розрахунках за матеріальні цінності і послуги. Особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух грошових коштів випереджає рух матеріальних цінностей[4, c. 64].


3. Вартість та оптимізація структури капіталу

Капітал є однією з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка досліджує протягом багатьох століть. Серед основних характеристик, які формують економічну сутність капіталу, слід виділити такі: об’єкт економічного управління; об’єкт власності та розпорядження; об’єкт купівлі-продажу; джерело доходу; фактор виробництва; накопичена цінність; носій фактора ліквідності та ризику; інвестиційний ресурс.

Виступаючи носієм економічних характеристик, капітал в першу чергу є об’єктом економічного управління як на мікро-, так і на макрорівні.

Фінансову основу підприємства складає власний капітал, проте ефективна фінансова діяльність підприємства неможолива без постійного залучення позикових коштів..Вони дозволяють суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів та підвищити ринкову вартість підприємства. Таким чином застосування комбінованих джерел фінансування підвищує результативність діяльності підприємства.

В економічній теорії та господарській практиці під “капіталом підприємства” розуміють різноманітні його види, що характеризуються декількома десятками термінів.

Серед теоретичних основ управління формуванням капіталу однією з базових є теорія його структури. Це пов’язано з тим, що теоретична концепція структури капіталу формує підгрунтя для вибору низки стратегічних напрямків фінансового розвитку підприємства, що забезпечують зростання його ринкової вартості. Отже, ця теорія має достатньо широку сферу практичного застосування.

Поняття “структура капіталу” носить дискусійний характер і тому потребує чіткого визначення. Всі зарубіжні та вітчизняні економісти характеризують це поняття як відношення власного та позичкового капіталу підприємства. Разом з тим, деякі економісти при розгляді як власного, так і позичкового капіталу підприємства, вкладають в нього різний зміст[10, c. 186].


4. Дайте характеристику операцій комерційного банку

До базових банківських операцій належать 16 операцій, які й визначають банк як фінансову установу (ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

· пасивні операції; · активні операції; · послуги.

За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. Акумульовані в результаті пасивних операцій грошові кошти складають переважну частину ресурсів банку, що визначає важливу роль цих операцій в його діяльності. Пасивні операції включають: залучення коштів юридичних осіб та вкладів населення; отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку; випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань. Результати пасивних операцій відображаються в пасиві балансу банку.

Активні операції - це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку. До активних операцій належать: надання кредитів юридичним та фізичним особам, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо). Результати активних операцій відображаються в активі балансу банку. Активні операції тісно пов'язані з пасивними операціями. Комерційний банк, розміщуючи грошові кошти в активи, постійно стежить, щоб частина коштів знаходилась у вигляді обов'язкових та вільних резервів і терміни вкладень в активи відповідали термінам залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків призводять до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банку управління активами та пасивами в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності.

Крім операцій, пов'язаних з формуванням банківських пасивів та активів, комерційні банки займаються і іншими видами діяльності, які дістали назву банківських послуг. До банківських послуг належать: розрахункові, касові, трастові (довірчі), посередницькі, консультаційні та інші. Істотною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює як правило у процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримають не у вигляді відсотків, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично безризиковим видом діяльності[5, c. 32].


Білет №36

1. Дайте характеристику Центрального банку країни

Центральний банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Враховуючи монопольне право центрального банку на забезпечення платіжного обороту готівкою, комерційні банки зберігають частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках у центральному банку. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріплені каси готівкою, вони звертаються до центрального банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Операції центрального банку щодо касового обслуговування комерційних банків не приводять до зміни обсягів грошової бази, але вони змінюють її структуру, зокрема частку готівкового компонента грошової бази.

Центральний банк як банк з особливим статусом, виступаючи у ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує:

* мінімізацію банківських ризиків;

* концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових резервів комерційних банків;

* належний рівень безпеки системи розрахунків;

* ефективне регулювання грошового ринку завдяки отриманню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан банківських рахунків;

* нагляд за функціонуванням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо;

* оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілізації фінансового стану банків-учасників ринку платіжних послуг;

* взаємодію системи міжбанківських розрахунків з процесин-говими центрами системи масових електронних платежів, із системою обігу цінних паперів тощо[8, c. 139].


2. Грошові надходження від інвестиційної, фінансової та іншої звичайної діяльності підприємств

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включали:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг; 2) виручку від іншої реалізації; 3) доходи від фінансових інвестицій; 4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального фінансового ринку, уведення в класифікацію грошових надходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних облігацій, котрі мали зовсім незначну питому вагу в загальних грошових надходженнях[9].


3. Управління інвестиціями

З метою ефективного функціонування підприємства здійснюють інвестиційну діяльність. Остання являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій.

Підприємства повинні прагнути до підтримки чи поліпшення своїх конкурентних позицій, для цього необхідний пошук перспективних інвестиційних напрямів.

Основні напрями інвестицій – це вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно (будівництво виробничих будівель, споруд, об’єктів соціальної сфери, придбання техніки, обладнання, устаткування, поповнення оборотних фондів тощо); придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (банківські) вклади; придбання або створення нематеріальних активів (науково-технічна продукція, “ноу-хау”, інтелектуальні цінності, майнові права, тощо); придбання часток у капіталі інших підприємств та цілісних майнових комплексів (дочірних підприємств, інших господарських одиниць).

В процесі інвестиційної діяльності підприємства можуть здійснюватися реінвестиції, під якими розуміють повторне вкладання коштів, одержаних у формі доходу від функціонування початкового інвестиційного проекту. Реінвестиції можуть направлятися на заміну фізично і морально зношених основних засобів, початкового інвестиційного проекту, модернізацію технологічного устаткування, на інвестування нових програм, що забезпечують вищу конкурентно-спроможність продукції та її доходність тощо. Капітальні інвестиції є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку підприємства.

Серед усіх напрямів інвестиційної діяльності провідне місце займають капітальні інвестиції. За допомогою капітальних інвестицій відтворюються на простій і розширеній основі основні засоби виробництва, тобто створюється матеріальна основа для підвищення продуктивності живої праці на базі впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. Завдяки капітальним інвестиціям реалізуються досконаліші форми суспільної організації виробництва: його спеціалізація, кооперування і комбінування[7, c. 264].


4. Фінансова криза на підприємстві

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

- спад кон'юнктури в економіці в цілому;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- криза окремої галузі;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції)[14, c. 356].


Список використаної літератури

1. Гриньова В. Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Валентина Гриньова, Віра Коюда,; М-во освіти і науки України, ХДЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -431 с.

2. Зятковський І. Фінанси підприємств : Навч. посібник для студ. економічн. спец. вузів/ Ігор Зятковський,. -2-е вид., перероб. та доп.. -К.: Кондор, 2003. -362 с.

3. Карлін М. Фінанси зарубіжних країн : Навчальний посібник/ Ми-кола Карлін,; М-о освіти і науки України, Волинський держ. ун-т ім. Л. Українки . -К.: Кондор, 2004. -382 с.

4. Кудряшов В. Фінанси : Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. -356 с.

6. Міжнародні фінанси : Навчальний посібник/ Олег Мозговий, Тетяна Оболенсь-ка, Тетяна Мусієць, Юрій Руденко та ін.. -К.: КНЕУ, 2005. -502 с.

7. Опарін В. Фінанси : (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. -2-е вид., доп. і пе-рероб.. -К.: КНЕУ, 2002. -238 с.

8. Партин Г. Фінанси підприємств : Навчальний посібник/ Галина Партин, Анатолій Загородній,; М-во освіти і науки України, Нац. банк України, ЛБІ. -Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -265 с.

9. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: ЦУЛ, 2002. -299 с.

10. Романенко О. Фінанси : Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -310 с.

11. Слав’юк Р. Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Ростислав Слав’юк,; М-во освіти і науки України. -3-є вид., переробл. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -459 с.

12. Філімоненков О.Фінанси підприємств : Навч. посібник / Олександр Філімоненков,. -2-ге, вид., перероб. та доп.. -К.: Кондор, 2005. -397 с.

13. Фінанси : Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. -К.: Знання , 2006. -247 с.

14. Фінанси підприємств : Підручник/ Авт. кол.: А.М. Поддєрьогін (керівн.), Л.Д. Буряк, Г.Г. Нам та ін.; М-во освіти і науки України; КНЕУ. -3-є вид., перероб. та доп.. -К.: КНЕУ, 2000. -458 с.

15. Фещенко Л. Фінанси : Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -209 с.


Схожі роботи

Охарактеризувати переваги та недоліки економіки перехідного періоду. Впровадження інновації як стимул розвитку виробництв.Підприємництво та його зміст. Основні види підприємницької діяльності. Якими рисами потрібно володіти для ефективного підприємництва. Розкрити зміст міжнародних економічних відносин України

З якими державами межує Україна і які має з ними економічні відносини. Охарактеризувати переваги та недоліки економіки перехідного періоду. Які основні психологічні типи людей ви знаєте. Як це потрібно враховувати в їх трудовій діяльності. Підприємництво та його зміст. Основні види підприємницької діяльності. Якими рисами потрібно володіти для ефективного підприємництва

Внутрішнє середовище організації. Його характеристика. Контроль якості сировини, матеріалів, товарів та послуг. Характеристика маркетингової політики на фазі впровадження товару на ринок

Грошові надходження від інвестиційної, фінансової та іншої звичайної діяльності підприємств. Форми безготівкових розрахунків і платіжні документи.Грошовий оборот і система розрахунків на підприємстві